Дорогий український народе!

Європейський народе!

Ми відзначаємо сьогодні День Гідності та Свободи. Державне свято, встановлене на честь початку двох революцій – 2004-го та Революції Гідності 10 років тому.

10 років тому ми розпочали нову сторінку боротьби. 10 років тому українці провели свій перший контрнаступ. Проти беззаконня, спроби позбавити нас європейського майбутнього. Проти нашої неволі.

10 років тому люди об’єдналися не лише проти чогось, а й передусім за себе. Кожен за кожного. Всі ті, хто після силового свавілля відчув: це б’ють і мене, це боляче й мені, це удари по справедливості й правді, свободі, по нашому спільному завтра. Яким воно буде, якщо ми промовчимо, проковтнемо, будемо боятися, а не боротися?

І тоді фактично відбулася перша перемога в сьогоднішній війні. Перемога небайдужості. Перемога хоробрості. Перемога Революції Гідності. Перемога народного спротиву, громадянського суспільства, подвигу Героїв Небесної Сотні та всіх, хто боровся за свободу в столиці та інших регіонах.

Позаду в нашого народу – великий відрізок шляху, який ми вже подолали. Позаду мене сьогодні – прапори України та Європейського Союзу. І сьогодні ми маємо право сказати: це не просто прикраса площі, декорація, фікція, а реальний символ невід’ємності України від Європи, право на яку весь цей час доводить українська нація й Українська держава.

Рік за роком, крок за кроком ми робимо все, щоб у колі зірок на прапорі ЄС, що символізує єдність народів Європи, сяяла й наша зірка. Зірка України.

20 років тому це була романтична мрія, 10 років тому – амбітна мета, сьогодні – це реалії, у яких уже неможливо зупинити наш рух уперед і подолання всіх обов’язкових стадій. Тож наш статус кандидата й подальші переговори про вступ мають неодмінно завершитися повноправним членством України в ЄС. І все це ми робимо попри війну. Коли наші люди захищають і себе, і Європу вже зараз. Бо маємо гідність і не дамо відібрати в нас свободу. Бо маємо захистити свободу, щоб не втратити гідності. Бо знаємо й пам’ятаємо одну з важливих мудростей, засвоєну нами давно: як важливо не боятися, як важливо боротися.

І щоразу, коли в нас хочуть щось відібрати, на спротив цьому стає все більше й більше людей. Коли барикади Майдану змінюються на окопи Донбасу, а згодом на спротив по всій лінії фронту – півночі, півдня й сходу. Коли захист демократичних цінностей переростає в оборону суверенітету й територіальної цілісності. Коли протидія диктаторам усередині країни стає спротивом окупантам і терористам ззовні. Коли 24 лютого піднімається вся країна, коли на нові барикади піднімається весь наш народ. Бореться й б’ється. Знаючи за що. Пам’ятаючи все. Переживши вже не одну «зиму у вогні». І 10 років тому, і торік. Учора й сьогодні. Боролися й боремось. І в центрі столиці тоді, і на околицях Бахмута тепер. На Грушевського тоді й під Харковом, під Херсоном, під Авдіївкою зараз. Усі, хто сміливо йшов у бій за свободу з дерев’яними щитами тоді, хто боронив країну в перші дні бойових дій на сході, і всі хто захищає нас на всіх напрямках із 24 лютого. Всі, хто не злякався ні гумових куль, ні світло-шумових гранат тоді, ні всієї разом узятої зброї й техніки так званої другої армії світу тепер. Хто не боявся й не боїться виходити за свободу, загорнувшись в український прапор. На майдані Незалежності в Києві тоді, на площі Свободи в Херсоні торік. Усі, хто самовіддано витягав поранених на Інститутській тоді, і всі, хто робить це зараз на полі бою. Всі, хто знає й доводить: треба боротись і битися кожен за кожного. У кожному епізоді протистояння. За одну будівлю чи за цілий регіон. За одну вулицю чи лівий берег всієї країни. За одну барикаду чи вздовж усього державного кордону України.

І сьогодні твориться новий виток нашої історії. І сьогодні саме від нашого покоління залежить, який напрямок вона отримає. Що напишуть про нас у підручниках історії. Що скажуть про нас нащадки. «Вони боролись, але не змогли» чи «Вони бились і перемогли»?

Як і в кожної держави, в історії нашої є темні та світлі сторінки. Часи розквіту й часи розбрату. Періоди слави й періоди руїн. Які можуть тривати не одне десятиліття. Які можуть гойдати з боку в бік, як, наприклад, історія місця позаду мене. Із середини XІX століття, коли Європейська площа стає Царською. А згодом – площею ІІІ Інтернаціоналу. А в часи окупації її планують перейменувати на честь Гітлера. І навіть після вигнання нацистів вона не стає знову Європейською, а перетворюється на площу Сталіна, а згодом – Ленінського комсомолу. І все це – не просто таблички на будинках, це наслідки, які може мати неправильний поворот на перехресті історії.

Якщо на зміну державним діячам приходять політикани. Коли борються за крісла, а не за людей, коли власне его стає важливішим за власну країну, коли не стоять до кінця й до статусу «лідер», «глава», «гетьман» додається приставка «в еміграції». Коли ворогу вдається розколоти внутрішню єдність. Коли ми сваримось, а потім втомлюємось, зневірюємось. А потім виживаємо. У нових періодах нової неволі й бездержавності. Коли ворогу вдається підірвати міжнародну підтримку й солідарність. Коли цивілізований світ починає шукати компроміси з терористами та йти на поступки тиранам. Тоді неодмінно програємо ми всі. Україна. Європа. Світ. Програємо, наївно думаючи, що з ними може бути нічия. Нічия неможлива.

Ми сильні. Маємо бути сильними. Бо тільки в сильних вірять, тільки сильні творять майбутнє. Тільки сильні можуть бути єдиними. Єдиними, аби стати вільними. Вільними, аби бути гідними. Заради нових часів. Коли центральні площі наших міст отримають нові й назавжди незмінні назви. На честь героїв. На честь визволителів. Маріуполя, Бердянська, Мелітополя. На честь звільнення Донбасу, Криму. На честь возз’єднання України у своїх кордонах. Коли в книгах з історії через роки й століття про період незалежності з 1991 року писатимуть як про безперервний.

Через роки й століття. Коли у школах, слухаючи про Україну як невід’ємну частину Європи, усі наступні покоління питатимуть: хіба могло бути інакше? Коли в нашому календарі поруч із Днями Незалежності, Державності, Соборності, Гідності та Свободи з’явиться День Перемоги. Перемоги України. Гідних і вільних людей. З великої літери.

З Днем Гідності та Свободи, великий народе! З великої літери. Сильний народе сильної країни!

Слава Україні!