Пошук по сайту

Архів новин

Грудень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 29 30 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5
42161359
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Минулого тижня
Цього місяця
Попередній місяць
Весь час
18025
31528
82117
41891920
121679
489539
42161359

Ваш IP: 18.97.9.172
04 грудня 2024 17:23
17 червня 2024 року Указом Президента України №353 Владислав Віталійович Сидорук був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Його ім’я назавжди вписане в історію боротьби за незалежність нашої держави.
 
 
Народжений 22 березня 1999 року у селі Дашківці, Вінницької області, Владислав зростав у родині, де головними опікунами для нього стали бабуся та мати після втрати батька. З ранніх років хлопець проявляв себе як відповідальний і працьовитий, завжди готовий допомогти близьким. Після закінчення школи він здобув професійно-технічну освіту в ЦПТО №1 у Вінниці. Його працелюбність та прагнення до розвитку привели його до роботи в шляхово-будівельному управлінні №56, водночас він заочно навчався у Барському фаховому коледжі транспорту та будівництва НТУ.
 
Весною 2023 року Владислав прийняв доленосне рішення вступити до лав Збройних Сил України. Як старший солдат і сапер 78-го окремого десантно-штурмового полку «Ґерць», він віддано виконував бойові завдання, проявляючи мужність та рішучість у кожному своєму кроці. У колі побратимів він отримав позивний «Шеріф», і це ім’я назавжди залишиться символом його хоробрості.
 
Рідні та друзі пам’ятають Владислава як людину з великим серцем. Його тітка Наталія розповідає, що він був нерозлучний зі своїм двоюрідним братом, і разом вони пішли на війну, аби захищати Україну. “Патріотизм для нього — це не слова, а вчинки,” — згадує Наталія. У ті останні дні перед загибеллю Владислав спілкувався з рідними, всупереч передчуттям небезпеки, заспокоюючи їх і обіцяючи повернутися.
 
17 квітня 2024 року життя Владислава Сидорука трагічно обірвалося під час ракетного обстрілу біля села Нетайлове в Донецькій області. Його смерть стала великою втратою не лише для родини, але й для всієї країни. Він залишив по собі трирічну доньку, яку безмежно любив, але не встиг побачити, як вона виросте.
 
Його рідні згадують його як життєрадісного, доброго і щирого хлопця, який завжди був готовий підтримати і поділитися своїм теплом із оточуючими. Він був гарним сином, батьком, другом і воїном, який до останнього подиху боронив свою землю.
 
Вічна пам’ять Герою України!
 

Вас може зацікавити: