Дорогі українці! Дорогі українки!
Сьогодні дуже особливий день, якого ми завжди так чекаємо, який відзначають мільйони людей. Великдень. День, що є променем світла – особливо яскравого й сильного в часи, коли чорні хмари прагнуть затягнути наше небо. День, що дає всім нам надію й нагадує: зло має свою годину, а Бог має свій день. Це один із сенсів, що закладено в історію Христа. Про його земні страждання й смерть та про його воскресіння, про те, що рано чи пізно, але неодмінно зло відступить і життя переможе.
Сьогодні ці слова знаходять відгук у кожному українському серці. І зміцнюють нашу віру, яка попри все не згасає 1152 дні повномасштабної війни.
Кожен із нас переживав такі миті. Коли дуже боляче, дуже важко й коли ти запитуєш: «Боже, за що це нам? Удари, вибухи, постріли, усе це лихо, усе це зло. Як можна вбивати десятки людей у Сумах у Вербну неділю? Невже ти не бачиш, Боже? Як били по дитячому майданчику в Кривому Розі. Як щодня палають Харків, Дніпро, наша Одеса, десятки інших наших міст. Коли це скінчиться? І тишу почує наша земля, наші люди, наші діти. Як після всього, що ми проходимо, не втратити віри?»
І коли розум не знаходить відповідей на ці запитання, тоді ти починаєш прислухатися до свого серця. І щось невидиме, але дуже сильне всередині тебе не дає опустити рук. Підказує, де знайти світло, щоб не заблукати.
І потім ти бачиш людей навколо. Вдивляєшся в очі рідних, обличчя близьких, відчуваєш обійми, відчуваєш підтримку і знайомих, і незнайомих людей. Підтримку українців, українок. І ти розумієш, що ти з ними однакових цінностей. І саме цінності є тим, що всіх нас об’єднало абсолютно невипадково, об’єднало в перший день війни та єднає досі. Це воля, витримка. Небайдужість і людяність. Ось це і є Бог. Це його прояв. Він – у наших людях. І тому в людях – світло. Тому в людях – сила.
У кожному вчинку, у кожному маленькому кроці на важкому шляху і в кожному слові підтримки, в кожному слові: «Як ти?», «Чим допомогти?», «Бережи себе».
Ми знаємо, що захищаємо. Знаємо, за що боремось. За кого й заради кого. І тому кожного разу, хоч би як важко нам було, ми все одно не втрачаємо віри. Бо ця віра – одне в одного. У тих, хто стоїть поруч із тобою. В українців. В українок. Віра в те, що зло має свою годину, а Бог має свій день.
Дорогий народе!
Нехай цей день настане. Година зла скінчиться. Прийде день життя. День миру. День України. День довжиною в століття. І ми зможемо знову зібратися разом. За одним столом. У мирний Великдень. Коли нам усім буде тепло, буде спокійно, затишно в душі й, звісно, смачно. Коли буде так, як це має бути.
Ми хочемо цього всі 1152 дні. Ми єдині в цьому. Щодня й особливо сьогодні, коли українці всіх християнських конфесій відзначають Великдень в одну дату. Разом. Ми разом боремось за Україну. І разом молимось за Україну.
За тих, хто на Пасху не може бути поруч із рідними. За тих, хто на передовій, із побратимами. За наших бійців, воїнів світла. Ми просимо Бога захистити тих, хто захищає нас. Зміцнити волю тих, хто зараз у неволі. За наших полонених, за всіх, хто має повернутися додому.
Ми просимо допомогти всім тим, хто присвячує своє життя допомозі ближнім. Берегти заступництвом тих, хто своєю щоденною працею береже Україну. Нехай Бог охороняє всіх, хто рятує, лікує, навчає.
Ми молимося сьогодні за всіх, за наших дітей. За всіх хлопчиків і дівчаток, які заслуговують щасливого дитинства. За наших батьків і матерів, які заслуговують спокійної старості. За всіх наших людей, які заслуговують довгожданого миру.
Дорогі українці!
Наш народ долає дуже важкий шлях. Але я впевнений, ключове слово тут – «долає». І попри все ми кожного ранку знаходимо в собі сили, щоб прокидатись, рухатись, щоб робити своє. Те, що ти можеш. Там, де це потрібно. Для тих, хто цього чекає. І джерелом енергії для нас може стати чимало речей довкола. Усмішка сина чи доньки, голос матері, думки про тих, хто зараз на фронті, чи спогад про того, хто закрив тебе своїм тілом. Ми можемо знайти імпульс до дій у новинах про перемоги наших людей і в нашій культурі, книгах, віршах, музиці. І, звісно, нас надихає символ Великодня та історія Воскресіння Христового. Тому ми точно знаємо: все те каміння, що в нас кидають, не залишиться руїною на нашій землі. Усе каміння, що в нас летить, ми перетворимо на міцний фундамент майбутнього – майбутньої волі, майбутнього миру, майбутнього спогаду про те, що ми пройшли і що нам вдалося. Коли в тяжкі часи вирішальною стає не тільки перемога зброї, а передусім перемога духу. Наша перемога. Нашого духу.
Хай усе це здійсниться.
Хай Бог поможе нам у цьому.
Хай буде мир. Хай буде Україна.
Христос воскрес!
Воістину воскрес!