Щороку в цей день ми повертаємось до трагічної сторінки нашої історії. Це глибока рана не лише для кримських татар, а і всього українського народу.
1944 рік був страшним роком – йшла війна, тисячі людей полягли на полі бою, розруха, холод і голод.
Здавалося, гіршого горя і не могло бути. Тоді про таємну постанову Державного комітету оборони № 5859 "Про кримських татар" від 11 травня 1944 року ніхто і не здогадувався.
18 травня 1944 року о 3 годині ранку розпочалася депортація кримських татар, яка тривала до початку червня.
Радянською владою був здійснений старшний акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності.
За офіційними даними, з Криму було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами - 228 500, з яких упродовж лише першого півтора року померло близько 110 тисяч осіб. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою.
Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина - до ГУЛАГу, а ще частина - для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.
Це був один із засобів "детатаризації" Криму. Іншими засобами були знищені культурні та історичні пам'ятки, змінено історичні назви місцевостей. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилося майже в 10 разів.
Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років. Здавалося, що, нарешті, попри побутові труднощі, настав мир, і можна спокійно і вільно жити на рідній землі, але знову кримська земля стала об'єктом зазіхань Росії, а кримські татари піддалися (і піддаються), нечуваним з часів Сталіна, репресіям. Знову люди, втікаючи від лиха, залишили на рідній землі свої домівки, а тут, вмиваючись слізьми, вишукують сил і допомоги, щоб вижити і розпочати нове життя.
Через сімдесят років після депортації, кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі. З метою підтримки боротьби громадян України - кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу, Указом Президента від 16 травня 2014 року був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу.
Згадуючи сьогодні трагічні події 1944 року, ми низько схиляємо голови перед усіма загиблими та насильно переселеними народами Криму та підставляємо братнє плече, усім, хто знову став вимушеним переселенцем, щиро вірячи, що всі страждання та тяжкі випробування кримськотатарського народу мають закінчиться назавжди, Україна відстоїть свою територіальну цілісність та відродить суверенність разом із Кримом. Крим – це Україна!!!
Слава Україні!