Голодомор… І пам'ять викарбовує далекий і страшний 1932-1933 роки. За матеріалами усного журналу «Апокаліпсис 1932-1933» в Зарванецькому Будинку культури донесли гірку правду про трагедію українського народу. Мала зала сільського закладу ледве вмістила всіх бажаючих. І це є свідченням того, що молодь не байдужа до історії країни, особливо до найтрагічнішого періоду, від якого стискаються людські серця.
Але у минулого нема майбутнього.Гортаючи сторінки усного журналу ведучі знов і знов наводили страшні, а іноді моторошні факти геноциду в Україні.
А коли директор Будинку культури Вікторія Степанова запропонувала в память про загиблих запалити свічку і передати з рук в руки кожному, хто знаходився в залі, настала несамовита тиша, а на очах з'явились сльози.
Вшановуючи пам'ять мільйонів співвітчизників, на заході згадано і про голод в селі Зарванці. Прозвучали спогади односельців – як заклик довічно пам'ятати нащадків невинно убієнних.
Остання сторінка усного журналу під назвою «Голод у кадрі» стала підсумком заходу. Глядачі мали можливість переглянути уривки з першого зарубіжного фільму про вікову трагедію української нації «Гіркі жнива».
А на почесному місці протягом всього заходу на столі знаходились хліб і зерно.
«Це зерно, як символ життя, а хліб - щоб причаститися цим Божим даром і пом'янути жертв Голодомору, які помирали з думкою про святий скарб – «шматочок хліба»,- такими словами Вікторія Степанова звернулась до присутніх і наголосила, аби усі долучитися до загальнонаціональної акції «Запали свічку пам'яті».
